Зброєний конфлікт на Донбасі триває три роки, але законодавство щодо ВПО залишається суцільним питанням. Розповідаючи про проблеми переселенців, журналісти передусім хочуть мати уяву про те, чому ті чи інші проблеми людей протягом часу не вирішуються. Порушується закон чи саме він не відповідає потребам суспільства?
На початку року у Києві відбувся Форум редакторів в рамках програми “Голос місцевих ЗМІ: професійні стандарти та етичні норми у висвітленні конфліктів”, на якому керівники українських ЗМІ обговорювали проблеми висвітлення тематики ВПО. Журналістам часто не вистачає обізнаності щодо законодавчої бази, щоб реально оцінити ситуацію та мати чітку уяву про те, що відбувається. Дуже цікавою та корисною у цому сенсі була інформація, яку надав юрист, адвокат, експерт МГО “Інститут регіональної преси та інформаці” Тарас Бойкович про ті законодавчі моменті, які не сприяють вирішенню багатьох проблем внутрішньо-переміщених осіб та заслуговують на увагу ЗМІ. Саме про це – сьогоднішнє інтерв’ю з паном Бойковичем.
– Пане Тарасе, пропоную структурувати загальну тему. Почнемо, мабуть, з питань власності. Як існуючі проблеми у сфері власності ВПО повинні вирішуватися законодавчо?
– Перше. Стаття 11 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу переселенця чи іншого спеціального правового статусу, зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Тобто можна формально володіти майном на захопленій території, проте, бути позбавленим права користуватися ним. Вирішити проблему можна шляхом внесення до законодавства змін в частині, що за ВПО зберігається і гарантується право на майно, проте, на час здійснення антитерористичної операції припиняється обов’язок щодо утримання цього майна, а в разі ушкодження чи знищення майна – його вартість має бути компенсована або країною-агресором або з бюджету України.
Друге. Оплата комунальних послуг за утримання майна на захопленій території.
Це питання жодним чином не врегульовано законодавчо. Чому, яким чином і кому власник має платити комунальні послуги, якщо він не користується майном, яке знаходиться на захоплених територіях? Комунальні установи ДНР та ЛНР є нелегітимними, сплачуючи послуги на їхні рахунки ВПО, по суті, фінансує тероризм.
Третє. Податок на нерухомість.
Збір ввели змінами до Податкового кодексу, які набули чинності 01.07.2016 року. Збір сплачують фізичні особи до 30 вересня поточного року. Податок стягують із власників квартир, площа яких перевищує 60 кв.м, і будинків площею понад 120 кв.м. Згідно із законодавством України, збір мають сплачувати усі громадяни, враховуючи тих, чиє житло залишилось на непідконтрольній державі території, проте, вимушено переміщені особи можуть не сплачувати податок, якщо їхнє майно пошкоджене або зруйноване.
Погодьтеся: дуже складно факт пошкодження підтвердити, адже немає законної процедури, як це зробити. Часто це роблять, фотографуючи пошкоджену нерухомість. Потім беруть у місцевих органах державної влади довідку про те, що майно пошкоджене. Але на нашій території ці документи не визнають, бо вони видані незаконними органами. Наших органів державної влади там немає. Тобто єдиний можливий варіант — через суд підтверджувати пошкодження нерухомості. Ця процедура складна і має багато своїх нюансів, пов’язаних із невизнанням державою документів з тимчасово окупованих територій.
Четверте. Компенсація за пошкоджене, знищене майно.
Досі не розроблено Порядку відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом (ст. 19 ЗУ «Про боротьбу із тероризмом») за рахунок коштів Державного бюджету.
У 2015 році мешканка Слов’янська виграла суд про відшкодування за рахунок бюджету 387 тис. грн. вартості зруйнованого будинку під час АТО, проте, ніхто не знає, яке рішення прийме ВСУ за наслідком касаційного перегляду та як це рішення суду, в разі залишення його без змін, виконати.
За інформацією Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, яка надана у Звіті Мінсоцполітики за ІІ квартал 2016 року, загальний обсяг фінансування пошкоджених об’єктів Донецької та Луганської областей, що потребують першочергового відновлення складає 5 803,456 млн. грн. У 2016 році передбачено фінансування на суму 277,012 млн. грн. За даними Звіту з метою унормування на законодавчому рівні механізму оцінювання матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок бойових дій і тимчасової окупації частини території України, Фонд державного майна України працює над розробкою проекту нормативно-правового акта, яким запровадить механізм визначення матеріальної шкоди, завданої громадянам України внаслідок бойових дій і тимчасової окупації частини території України.
– Питання, яке турбує багатьох, – це вибори на тимчасово зайнятих територіях.
– Про що йдеться у статті 8 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»? Внутрішньо переміщена особа реалізує своє право голосу на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та референдумах шляхом зміни місця голосування без зміни виборчої адреси згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про Державний реєстр виборців».
Цитуємо статтю 8 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
1. Під час проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму голосування громадян України на тимчасово окупованій території не організовується і не проводиться.
2. Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, створюються умови для вільного волевиявлення під час виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму на іншій території України.
3. Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, мають право реалізувати своє право голосу на таких виборах або всеукраїнському референдумі шляхом зміни місця голосування без зміни виборчої адреси згідно з частиною третьою статті 7 Закону України “Про Державний реєстр виборців”.
4. У разі дострокового припинення повноважень народного депутата України, обраного в одномандатному виборчому окрузі, утвореному в межах Автономної Республіки Крим чи міста Севастополя, проміжні вибори народного депутата України в цьому окрузі не проводяться.
5. На тимчасово окупованій території вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, місцевий референдум не проводяться.
6. Органи ведення Державного реєстру виборців, утворені на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, ведення Державного реєстру виборців не здійснюють. Порядок доступу до записів про виборців, виборча адреса яких відноситься до території, на яку поширюються повноваження цих органів ведення Державного реєстру виборців, а також актуалізації цих записів встановлюються Центральною виборчою комісією.
Частина 3 ст. 7 Закону України “Про Державний реєстр виборців” встановлює, що за мотивованим зверненням виборця, який має право голосу на відповідних виборах чи референдумі, орган ведення Реєстру може тимчасово (на період їх проведення) змінити виборцю місце голосування (виборчу дільницю) без зміни його виборчої адреси.
Тобто, згідно одного Закону ВПО користується правом на вибори Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та референдумах. Проте, інший Закон встановлює, що на тимчасово окупованих територіях вибори органів місцевого самоврядування, місцевий референдум не проводяться.
Тому стають логічні питання. Про які місцеві вибори йдеться в Законі «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»? ВПО має право на вибори місцевого самоврядування у місці тимчасового проживання, чи на тимчасово окупованих територіях? Якщо ВПО може обирати за місцем тимчасового проживання органи місцевого самоврядування на тимчасово окупованих територіях, то який механізм таких виборів? Ці моменті залишаються не зрозумілими.
– Що можна сказати про законодавче врегулювання обліку ВПО?
– За даними Мінсоцполітики, на 6 червня 2016 року в Україні взято на облік 1 785 740 ВПО, з них майже 1 100 тис. — жінки, 700 тис. — чоловіки. Слід зауважити, що дані про кількість ВПО, що надходить з різних офіційних джерел, а часом і з одного джерела, суттєво відрізняються.
Інший приклад. За даними Міжвідомчого координаційного штабу (МКШ) з питань соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з районів проведення АТО та тимчасово окупованої території, на 7 червня 2016 року було офіційно зареєстровано на 760 тис переселенців менше, ніж у Мінсоцполітики. Згідно з інформацією МКШ, з тимчасово окупованої території та районів проведення АТО до інших регіонів переселено 1 026 177 осіб. У тому числі з Донецької і Луганської областей — 1 003 824 особи, з АРК і Севастополя — 22 353 особи. З них 169 756 дітей, 493 897 інвалідів та осіб похилого віку.
Варто зазначити, що існує певна відмінність у методології реєстрації вимушено переміщених осіб МКШ та Мінсоцполітики. МКШ фіксує осіб, які звернулися за допомогою в переселенні та розміщенні. При цьому інформація вводиться до реєстру громадян, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції. Мінсоцполітики відповідно до постанови уряду №509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” від 1 жовтня 2014 року обліковує осіб, які звернулися з питань виплати належної їм пенсії або соціальної допомоги за новим місцем проживання. В реальності облік Міністерства соціальної політики охоплює не лише переселенців, а й тих, хто відмовився від тимчасового розміщення і фактично живе на окупованій території, періодично приїжджаючи для отримання пенсії чи соціальної допомоги на контрольовані центральною владою території.
3 жовтня Мінсоцполітики запустило єдину інформаційну базу даних переселенців. Станом на 21 листопада Мінсоцполітики поставило на облік 1 664 726 ВПО із зони АТО й анексованого Росією Криму. А вже 01.12.2016р. Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб заявило, що єдина інформаційна база даних внутрішньо переміщених осіб не відповідає потребам їхнього відомства. На прес-конференції заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука заявив: «Є велика кількість питань, які ми повинні знати, але, на жаль, нинішня база даних не відповідає тим критеріям, які потрібні нам, які потрібні нашому міністерству. Це не в докір Мінсоцполітики, просто у нас різні завдання”. Тука зазначив, що Міністерство з окупованих територій, зокрема, цікавить розподіл людей за статтю, віком, фахом, належність до сільської або міської місцевості, а також стосовно переваг щодо їх майбутнього.
Виникає питання: чому до цього часу немає єдиної уніфікованої системи обліку і контролю ВПО для всіх державних структур? А її нема. Хоча вже пройшло три роки з моменту виникнення згаданого питання.
– Пане Тарасе, щодо державної допомоги, зокрема, пенсійних виплат. Як виплати регулюються? Які є законодавчі проблеми?
– За даними заступника Голови правління Пенсійного фонду України Владислава Машкіна, з 2014 року на виплату пенсій ВПО було витрачено 37 мільярдів гривень. У І кварталі 2016р. Уряд провів верифікацію даних переселенців з метою виявлення порушень правил надання соцвиплат. За словами віце-прем’єр-міністра П. Розенка, «з початку року СБУ передала близько 450 тис. справ, де вони поставили під сумнів проживання людей на території, підконтрольній українській владі». Чиновник визнав можливість помилок, але підкреслив, що з 450 тис. осіб за поновленням виплат звернулися близько 80 тис.
За даними Інформаційного управління Апарату Верховної Ради України від 02.12.2016р. представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Михайло Чаплига наголосив, що питання верифікації на рівні законодавства не врегульовано, і відповідні дії влади можуть мати вкрай негативні наслідки, включаючи загрозу життю людей. Піднімалося питання про необхідність приведення підзаконних актів КМУ у відповідність до закону України про захист прав і свобод внутрішніх переселенців, про неприпустимість невиплат пенсій громадянам України, які перебувають на тимчасово окупованій території Донбасу та про неприпустимість застосування так званих списків СБУ щодо внутрішніх переселенців та призупинення на їх основі виплат пенсій та інших соціальних виплат ВПО.
Керівник Міністерства соціальної політики А. Рева заявив, що із запуском електронного реєстру внутрішньо переміщених осіб будуть: «доступні та прості способи контролю за переміщеними особами, тим більш Державна прикордонна служба не лише по периметру держави контролює виїзд громадян, а й на лінії розмежування. Тому, якщо нам треба взяти інформацію про ту чи іншу особу, ми можемо звернутися до Державної прикордонної служби, де нам повідомлять, що ця людина виїхала на неконтрольовану територію. Далі вступає в силу 60-денний термін. Якщо протягом 60-ти днів особа не повертається, тоді можна скасовувати цю довідку». При веденні електронного реєстру Пенсійний фонд буде обмінюватися даними з Державною прикордонною службою. У свою чергу, при перетині лінії розмежування прикордонна служба буде бачити і, відповідно, інформувати, що особа, яка отримує пенсію або соціальні виплати, покине територію України. Якщо особа не повернеться на територію, підконтрольну Україні, у визначений законом термін, дію довідки переселенця буде припинено.
Попри це, фундаментальні питання залишаються. Треба замислитися, чи законно позбавляти пенсій та соціальних виплат громадян України, які проживають на тимчасово захоплених територіях шляхом проведення верифікації? Що таке верифікація, і кому це вигідно? Яким чином проконтролювати, чи особа, яка проживає на тимчасово окупованій території, є громадянином України і, відповідно, має право на виплати?
– Яким є, з точки зору закону, порядок виїзду-в’їзду на непідконтрольну територію та перевезення при цьому речей першої необхідності? Які проблеми не вирішено?
– Порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затверджений постановою КМУ № 367 від 04.06.2015р.
Представники ГО “Донбас SOS” справедливо закликають усунути проблемні питання у процедурі перетину лінії розмежування, зокрема:
– спростити процедуру;
– скасувати норму про перевіз 50 кг вантажу громадянами України;
– відкрити нові КПВВ.
З моменту створення КПВВ приблизно 1,5 мільйонів громадян України та 300 тисяч одиниць транспортних засобів переткнули лінію розмежування за даними виїзного засідання Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин у місті Краматорську 13.04. 2016р., тому проблеми з в’їздом-виїздом на непідконтрольну територію є і їх необхідно вирішувати саме в законодавчому полі.
– Чи регулює законодавство працевлаштування переселенців?
– Згідно зі статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», перереєстрація безробітних здійснюється державною службою зайнятості за місцем фактичного проживання особи. Внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви). У разі припинення приймання поштових відправлень на/з території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв’язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, така заява подається до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.
Взята на облік внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю таким особам призначається у мінімальному розмірі, встановленому законодавством на випадок безробіття.
– Чому потрібна тільки нотаріально посвідчена заява? Чому не передбачити право особи прийти в центр зайнятості і особисто написати таку заяву?
– 08.07.2015 Уряд України затвердив Програму працевлаштування та професійного навчання ВПО на 2015-2016 роки, яка передбачає низку пріоритетних кроків для держави:
– створення тимчасових робочих місць для ВПО і стимулювання роботодавців до використання гнучких форм зайнятості;
– сприяння підвищенню підприємницької активності серед ВПО;
– організація професійного навчання переміщених осіб за професіями, що мають попит на інших регіональних ринках праці;
– створення соціально-економічних передумов для розвитку територій масового проживання ВПО і відновлення постраждалих регіонів, в тому числі із залученням трудового потенціалу ВПО.
Але Програма – декларативний документ, який не встановлює обов’язку держави вчиняти конкретні заходи і виділяти під це відповідне фінансування.
Резюме: маємо Кодекс законів про працю від 1971 року, інше застаріле трудове законодавство, які абсолютно не відповідають сьогоднішнім реаліям, зокрема, не враховують питань щодо ВПО.
– Болюче питання – житло. Я так розумію, держава ніяким чином не сприяє полегшенню ситуації?
– Беремо статтю 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка встановлює, що внутрішньо переміщена особа має право на:
– безпечні умови життя і здоров’я;
– забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; для багатодітних сімей, інвалідів, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено.
Але ж державою до цього часу не розроблено Порядку отримання у користування житла для ВПО.
Далі, є стаття 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом із державними банківськими установами, а також за наявності можливостей залучення міжнародної гуманітарної або благодійної допомоги формують для внутрішньо переміщених осіб регіональні довгострокові програми з пільгового кредитування (у тому числі – іпотечного) будівництва або придбання житла.
Кабінет Міністрів України з Національним банком України розробляють правові механізми щодо повернення відсотків за сплаченими кредитами тим внутрішньо переміщеним особам, які внаслідок окупації чи військових дій набули каліцтва чи інвалідності, або лишилися без годувальника.
У разі виділення адресної цільової благодійної або міжнародної благодійної допомоги для будівництва або придбання житла для внутрішньо переміщених осіб такі кошти не оподатковуються прибутковим податком та податком на додану вартість.
Мінрегіон удосконалив механізм надання довгострокових пільгових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі. “Ми розширюємо можливості надання таких кредитів і зможемо збільшити будівництво такого житла, розширивши коло позичальників» – про це повідомив Віце-прем’єр-міністр, Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко. Уряд затвердив постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі». «Громадяни, які були вимушено переселені із тимчасово окупованих територій, зможуть отримати такий кредит. А учасники бойових дій отримають такий кредит першочергово», – пояснив суть постанови урядовець. За його словами, у 2015 році було надано 2 972 таких кредити.
Якщо брати до уваги, що на 6 червня 2016 року в Україні на обліку близько 1,8 млн. ВПО, і протягом 2015 року надано тільки 2 972 пільгових кредити, то можна констатувати, що програма пільгового кредитування для будівництва житла ВПО не працює!
– І наостаннє. Якою є взаємодія державних органів влади щодо надання допомоги ВПО?
– Для прикладу наведу деяку статистику. За оперативною інформацією обласних, Київської міської державних адміністрацій станом на 30.06.2016 обліковано 1492 дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, які перемістилися з окупованої території (924 особи – Донецька область, 568 осіб – Луганська область), та 646 дітей, які перемістилися без законних представників (421 особа – Донецька область, 225 осіб – Луганська область), і проживають в різних регіонах України. Із загальної кількості внутрішньо переміщених дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (1492 особи) мають довідки внутрішньо переміщеної особи – 1238 дітей (83%), з них отримають щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання – 1101 дитина (89 %). Із загальної кількості дітей, які перемістилися без супроводження батьків (646 осіб), мають довідки внутрішньо переміщеної особі – 562 дитини (87%), з них отримають щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання – 438 дітей (78%) за даними Звіту про стан виконання у ІІ кварталі 2016 року заходів, передбачених Комплексною державною програмою щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року.
Оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою КМУ № 509 від 1.10.2014р. Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, – через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі – уповноважені органи).
Згідно Порядку заяву про взяття на облік малолітньої дитини, яка є дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування, для отримання довідки подає від її імені:
– у разі влаштування до дитячого закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту дітей на повне державне забезпечення – керівник відповідного закладу;
– у разі влаштування в сім’ю громадян під опіку, піклування, прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу – законний представник (один з опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів).
Заяву про взяття на облік малолітньої дитини, яка прибула без супроводження законного представника, для отримання довідки може подавати від її імені родич (баба, дід, прабаба, прадід, повнолітні брат або сестра, тітка, дядько) або вітчим, мачуха, в яких проживає (перебуває) дитина. Якщо малолітня дитина прибула без супроводження законного представника або особи, зазначеної вище, завяу від її імені подає представник органу опіки та піклування за місцем перебування такої дитини.
Стає логічне питання: чому із 1492 загальної кількості внутрішньо переміщених дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування тільки 83% мають довідки внутрішньо переміщеної особи і лише 89 % з них отримають щомісячну адресну допомогу? Що роблять органи опіки та піклування, інші державні органи, покликані захищати інтереси дітей, для того, щоб оперативно вирішувати проблеми саме дітей-сиріт – найбільш незахищеного сегменту?
На мою думку, відсутні чіткі, однозначні, з визначенням конкретних термінів порядки взаємодії між органами Мінсоцполітики, ДМСУ, виконавчих органів місцевого самоврядування тощо, а тому видається тривалим час вирішення питань ВПО, в тому числі дітей-сиріт або позбавлених батьківського піклування, щодо яких держава першочергово має займатися вирішенням питань. Чому за три роки органи влади не випрацювали систему ефективних взаємозв’язків між собою? Питання лишається відкритим і варте уваги медійників.
Ще один важливий аспект – відсутність персональної відповідальності посадовців усіх рівнів за неправомірні рішення чи бездіяльність. Тільки ввівши персональну, за рахунок власних статків, відповідальність посадовців за свої дії можна буде сподіватися на їхню ефективну діяльність.
Наша довідка:
Тарас Бойкович – один із співзасновників Міжнародної громадської організації “Інститут регіональної преси та інформації (IRMI/ ІРПІ)”. Адвокат, спеціалізується на цивільному та адміністративному праві, в тому числі на медіа-законодавстві. З 2003 року працює у проектах з навчання професійним стандартам журналістики. Як експерт брав участь у багатьох тренінгових програмах для журналістів та спеціалістів зі стратегічної комунікації. Забезпечує експертизу з питань доступу до інформації, правових норм інформаційної діяльності.
