Vpered: The Newspaper is our Front and our Contribution to Victory

It is not only food, electricity and medicine that the people living through difficult war conditions are experiencing shortage of. Information is also in short supply. Svitlana Ovcharenko, Editor- in-Chief of the Vpered Bakhmut-based newspaper, did the impossible to get Bakhmut residents to start receiving the newspaper again. Here is an interview with Svitlana as part of the project to support the sustainability of Ukrainian media.

– Bakhmut. What information about the city are the Ukrainians missing?
– Now Bakhmut is the centrepiece of almost all news, TV stories, front pages not only of Ukrainian, but also of world magazines. It has become a place of pilgrimage for journalists from all over the world, and a lot has been said about its life from TV screens, radio stations and various level newspapers. The information has been coming from various sources: from Ukraine’s President to a random elderly lady from Bakhmut. Therefore, I believe there is enough information for society to realize that our heroic city, at the cost of many lives, is now fighting not only for Ukraine, but for the whole of Europe.

– What do your readers need most these days?
– It’s just the opposite here. The world knows almost everything about Bakhmut, whereas Bakhmutians are in a desperate need of information. That’s where we are supposed to step in.

When heavy fighting began near the city, there was neither electricity, nor mobile communications/Internet signal, when people who remained in Bakhmut found themselves in a complete information vacuum, the only source of information for them could only be a newspaper. Only the newspaper could lay out important and reliable information about the situation countrywide and locally, and most importantly, about the possibility of evacuation and receiving free shelter, medical support and humanitarian assistance.

On November 4, the first Vpered issue, after a long eight months of forced interruption, was delivered to Bakhmut with the help of volunteers and local authorities and distributed to those who are remaining in the epicentre of the fighting, our exhausted Bakhmutians who are staying in basements and have no idea what is happening around them. You can’t imagine how hectic it is there now.

The Union of journalists of Ukraine and their Japanese partners helped us print the first issue of the newspaper. By the end of last year, four more issues were published and two more were published in January. This is largely due to the project ‘Improving the Sustainability of Ukrainian Media’ that the Institute of Regional Media and Information together is implementing together with the Swiss-based organization Media for Peace and Human Dignity.

When volunteers tell us how people cry when they pick up a newspaper in Bakhmut under merciless shelling, it is clear to us – that is our front and our contribution to the victory. Only thanks to Vpered did Bakhmut residents learn that they were not abandoned or forgotten, that the whole world is now standing with them, that the President mentions Bakhmut in almost each of his addresses …

– How is the editorial office of your publication working now?
– We have been facing major economic and organizational challenges. The team was scattered all over Ukraine. But we managed to get out of this spin and learn how to work in war conditions. The team will eventually be in place. We get information, write stories, do the lay out, and printing – all remotely. In conditions of constant blackouts one often has to work nights. Especially when it is about the layout. The layout designer and I are based in different cities. When the power is on in my city, it is off in his and vice versa. Often during the day there is a couple of matching hours a couple of times for us. We are constantly in touch, set alarms for both two in the morning and four in the morning to do our work, because we know that our readers that are now in need for unbiased accurate information more than ever are waiting for their copy of the newspaper. We must send the newspaper to the printing house on time, so as not to break the chain by which it is delivered to Bakhmut. The chain was extremely difficult to build. But that’s another story.

– What kind of support for your project do you expect in the first place?
– The funds, of course, are very important. It is no secret that a newspaper can only make itself sustainable by good sales and solid advertising. Before the war, we were firmly on our feet, had a robust circulation and never received any subsidies. We are now distributing the newspaper in Bakhmut and it’s free for the readers, of course. So, what kind of advertising could we be talking about?

The project for us is primarily an opportunity to get out of our comfort zone, learn, by communicating with colleagues and mentors of the project, on new approaches in modern journalism and on the tools that will enhance our multimedia component, expand the audience and newspaper’s credibility as a reliable source of information. At this stage, for example, we are rebuilding our website and setting up our page on social media. Before the war, our newsroom published two newspapers: the 24-page Vpered and the 16-page Pohliad. It was quite an intense job to do for four journalists, and there was simply not enough time for the web site and social media. Now we still want, so to speak, to catch up on things. We have high hopes for the project in this regard.

«Вперед»: «Газета – це наш фронт и наш внесок у перемогу»

Людям, що мешкають в тяжких воєнних умовах, не вистачає не тільки їжі, світла та медикаментів. В дефіциті також інформація. Світлана Овчаренко – головний редактор бахмутської газети «Вперед» – зробила неможливе, аби бахмутяни знов почали отримувати газету. В рамках проекту підтримки сталості українських медіа пропонуємо інтерв’ю з пані Світланою.

– Бахмут. Якої інформації про нього бракує українському суспільству?
– Зараз Бахмут є центральною темою практично всіх новин, телесюжетів, перших шпальт не тільки українських, а й світових часописів. Він став місцем паломництва журналістів усього світу, про життя у ньому з екранів телевізорів, у радіоетерах та газетних шпальт різного рівня розказано дуже багато. Це інформація з різних джерел: від Президента країни до старенької бабусі з бахмутської вулиці. Тому я вважаю, що інформації для того, аби суспільство усвідомило, що наше героїчне місто в найскладніших умовах ціною багатьох життів тримає зараз оборону не тільки України, а й всієї Європи, не бракує.

– Чого найбільше потребують сьогодні ваші читачі?
– Тут усе якраз навпаки. Світ знає про Бахмут практично все, а ось бахмутяни дуже потребують інформації. І тут уже зона нашої відповідальності.

Коли поруч із містом розпочалися найзапекліші бої, не стало світла, мобільного зв’язку та Інтернету, коли люди, що залишилися у Бахмуті, опинились у повному інформаційному вакуумі, єдиним джерелом інформації для них могла стати тільки газета. Тільки газета могла донести важливу та достовірну інформацію про ситуацію в Україні та місті, а найголовніше, про можливість евакуації та отримання безкоштовного прихистку, одержання медичної та гуманітарної допомоги.

4 листопада першу після довгих восьми місяців вимушеної перерви газету «Вперед» за допомогою волонтерів та місцевої влади вдалося доправити до Бахмуту та роздати тим, хто ще й досі залишається в епіцентрі бойових дій, нашим виснаженим бахмутянам, що сидять по підвалах і гадки не мають про те, що коїться навкруги. Ви не уявляєте, настільки тяжка зараз там ситуація.

Надрукувати перший номер газети нам допомогли Спілка журналістів України та їхні японські партнери. До кінця минулого року світ побачили ще чотири номери газети та два вийшли у січні. Це вже багато у чому завдячуючи проекту Інституту регіональної преси та інформації «Підвищення стійкості українських медіа» спільно зі швейцарською організацією Медіа за мир та людську гідність.

Коли волонтери розповідають, як плачуть люди, беручи у Бахмуті під нещадними обстрілами до рук газету, ми розуміємо, що це наш фронт і наш внесок у Перемогу. Тільки завдяки газеті «Вперед» бахмутяни дізнались, що вони не покинуті та не забуті, що весь світ зараз із ними, що Президент практично у кожному своєму зверненні згадує про Бахмут…

– Як працює зараз редакція вашого видання?
-Ми мали великі економічні та організаційні проблеми. Колектив розкидало по всій Україні. Але нам вдалося вийти з цього тяжкого піке та навчитися працювати в умовах війни. Потроху збирається колектив. Добуваємо інформацію, пишемо матеріали, верстаємо, друкуємо – все дистанційно. За умов постійних відключень світла, зв’язку, Інтернету часто працювати доводиться ночами. Особливо, коли йде верстка газети. Ми з верстальником знаходимось у різних містах. Коли у мене вмикають світло, у нього воно вимикається і навпаки. Часто за добу «співпадаємо» пару раз по годині-дві. Постійно на зв’язку, ставимо будильники і на другу годину ночі, і на четверту ранку і працюємо, бо знаємо, газету чекають наші читачі, які як ніколи зараз потребують чесної перевіреної інформації. Ми маємо вчасно відправити газету до друкарні, щоб не розірвати той ланцюжок, по якому вона доправляється до Бахмута. Вибудувати його було вкрай непросто. Але то вже інша історія.

– На яку підтримку проєкту очікуєте передусім?
– Фінансовий бік проекту, звичайно, дуже важливий. Не відкрию секрету, якщо скажу, що газета може бути фінансово спроможною тільки реалізуючі свій наклад та публікуючи рекламу. До війни ми твердо стояли на ногах, мали солідний тираж і ніколи не отримували жодних дотацій. Тепер газету в Бахмуті ми роздаємо, звичайно ж, безкоштовно, про рекламу і не йдеться.

Але цей проєкт для нас – це насамперед можливість вийти із зони свого комфорту, навчитися, спілкуючись із колегами та менторами проєкту, новим підходам у сучасній журналістиці та інструментам, які зроблять наше видання більш мультимедійним, збільшать аудиторію читачів та їхню довіру до газети як надійного джерела інформації. На даному етапі, наприклад, ми взялися за реконструкцію свого сайту та створення сторінок газети у соцмережах. До війни наша редакція випускала дві газети: «Вперед» на 24 шпальтах та «Погляд» – на 16. На чотирьох журналістів це було велике навантаження, і на сайт та соцмережі просто бракувало часу. Тепер ми все ж таки хочемо, якщо можна так сказати, стати більш сучасними. Великі надії у цьому плані покладаємо на проєкт.

The Novyi Den: Kherson Hurts

We will be telling you about publications that have joined the media support project that is being implemented by IRMI in partnership with a Swiss non-profit organization Fondation Hirondelle, funded by Swiss Solidarity. How do our colleagues work under severe military conditions? Is it possible to save the editorial office, resume work, and ensure the journalists’ safety?

We are offering an interview with Anatoly Zhupyna, who has been Editor– in-Chief of The Novy Den independent newspaper of Kherson Oblast since February 1996. At the time of Russia’s full-scale offensive on Ukraine, he was in Kherson, lived under occupation for a month, saving, where possible, the documentation and newsroom’s property. In late March, after reports that rashists had come to get the Editor, I had to leave urgently, risking my life.

– In September, there was information that the publication is resuming its work in a new format. Did you manage to do this?

– The transition to the new format began a little earlier, back in early May. Having left occupied Kherson for Lviv and adapted a little, we immediately began to think about how to work further. We received major support from Lviv Media Solidarity Center under the auspices of the National Journalists’ Union of Ukraine: we were suggested a direction, also, where, and how to look for funds, and learned how to write project papers. Let alone moral support! So, we contacted the employees of our editorial office, who were scattered all over Ukraine, and those who remained in occupation. It was clear to all of us that people needed reliable information. To begin with, we decided to restart our electronic publication. We created a Facebook page and a Telegram channel. The updated NewDay ua logo was supplemented with the slogan: “What is your pain? Kherson is my pain.” Regional news has become a priority for us. But while the Kherson Oblast was in occupation, for obvious reasons, going print was out of the question.

When Kherson was liberated on November 11, we began considering the newspapers’ re-establishment. On November 17, supported by the National Journalists’ Union of Ukraine and its international partners, the first special issue was released. The main topics the issue covered were the de – occupation of Kherson, President Zelensky’s arrival, humanitarian aid, the re-opening of post offices, banks, local mobile networks resuming coverage, and so on. The newspaper’s content was upbeat and optimistic. It was clear to everyone, though, – the rashists would not leave us alone, they would be taking revenge. And so it turned out.

Between The Novy Den first and second special issues, much has changed in the liberated Right-Bank Kherson area: the enemy from the Left Bank was shelling the cities and villages mercilessly, hitting residential buildings, infrastructure facilities, hospitals, schools, humanitarian aid delivery points… Because of this, many people who had survived the occupation left the city. Fortunately, due conditions had been established to make this a reality.

Bringing the publication back to life into the current format – newspaper, website, Facebook page, and a Telegram channel – was possible due to the financial support of Ukraine’s National Union of Journalists and its international partners. We would like to thank the International Institute of Regional Media and information (IRMI) for supporting the activities of our team.

The third issue is now getting into print. I look forward to the day when we can run the word “Victory” in a large font on our title page!

– Is it possible to receive feedback from your audience?

– Of course, we are inspired by our readers who constantly give feedback: in writing, by phone, or by leaving their comments under the stories. My mobile number is in the newspaper for a reason – so that people could talk about their problems, and we could help them. The requests and queries were not long in coming. The telephone calls would come from the former Velykoaleksandrivsky (now Berislavsky) Raion, people asking for help to go to Ukraine’s Western Oblasts, to safer areas. The Kherson Oblast reported on possible collaboration of the former hromada head with the occupiers. People are mostly concerned about everyday problems, humanitarian aid, medical and pension provision, etc.

– How do you get information for your stories?

– The journalists that remained in the occupied area reported on the situation on the ground. Partly in the absence of a stable connection and with a risk to life. In order to send out information, they had to travel a considerable distance in search of stable signal. At the same time, the issue of conspiracy remained important both for the journalists and for their informants, because neglecting it costs lives.
After the liberation of the right-bank Kherson Oblast, it became easier to receive information from there. Journalists are freer in their movements, although under explosions, when they need to work on a story.

We also maintain close ties with the Kherson communities formed in Lviv, Ivano-Frankivsk, Vinnytsia, etc. We are getting interesting bits of information on how IDPs are coping, the assistance they provide to the Armed Forces of Ukraine and residents of the de-occupied areas of the Kherson Oblast.

– What kind of content do you find to be the most relevant today for Kherson and beyond?

– Today the Kherson Oblast is undergoing particularly difficult times. It so happened that the Right Bank of the Oblast has been liberated, constantly suffering from crushing enemy attacks, though. The Left Bank is still under rashists unbearable yoke. Different life circumstances are also dictating the different topics that people are interested in. On the liberated land one needs information about humanitarian aid, evacuation, state aid and volunteers, healthcare, pensions, and building materials.

While on the Left Bank, people have completely different pain: pressure from the invaders, deportation, children being removed under the guise of rehabilitation, civilians being abducted and murdered, partisan movement, forced business acquisition, and the prospects of liberation. Our main task is to provide reliable information to Dnieper’s both banks.

We also know that our audience is scattered far beyond the borders of the Kherson Oblast and Ukraine. These are citizens of Ukraine who fled the war and compassionate foreigners. They need to receive information from the occupied and liberated South too.

– What tasks are awaiting the editorial staff soon? What kind of support are you expecting the Project to grant you? What are the most important things?

– Our daily current affairs updates are available on our website (www.newdayua.net), on our Facebook page and Telegram channel. The special print issues contain information that would not lose its relevance over a longer period: interviews, analytics, useful contacts and tips, etc. The geography of the publication matters to us, so that content is not only Kherson-centered. We keep in mind the occupied Left Bank too. People, when they have been liberated, will see that all this time their issues were covered, they were never forgotten.

The Kherson office used to have all the necessary materials and equipment and a large team of professionals. In a new place and under new circumstances, I had to start from scratch. So, it was only for the financial and technical support of committed colleagues, partners, and donors that made it possible for us to stay afloat and re-establish ourselves.

This project makes it possible to purchase much-needed equipment for work, meeting the basic needs of the editorial staff for consumables, also, enabling us to engage with more journalists, giving them better fees, and expand the geography of business trips.

To us the most important thing is the re-establishment of a stable and regular Novy Den print version. Unfortunately, the full-fledged work of the editorial office is impossible without donor support, as subscriptions and advertising do not suffice. However, the audience’s need for the printed word is huge. In the Kherson Oblast, as you know, there are electricity problems, internet, and mobile signal issues, and therefore access to information is hampered. People rejoice at receiving their beloved newspaper – as they would at a breath of fresh air. The newspaper is a symbol of freedom and indestructibility. Once a reader telephoned and said that when they were holding The Novy Den first special issue, the whole family was crying. The last time newspapers were published here was before the full-scale war…

Видання «Новий день»: їм болить Херсон

Розповідаємо про видання, які долучилися до проекту підтримки медіа, що реалізується IRMI у партнерстві зі швейцарською некомерційною організацією Fondation Hirondelle та за фінансування Swiss Solidarity. Як працюють наші колеги в жорстких воєнних умовах? Чи вдається зберегти редакції, відновити роботу, забезпечити журналістам безпеку?

Сьогодні пропонуємо інтерв’ю з Анатолієм Жупиною – головним редактором незалежної газети Херсонщини «Новий день» з лютого 1996 року. На момент повномасштабного наступу росії на Україну перебував у Херсоні, протягом місяця жив в окупації, рятуючи, за можливості, документацію та майно редакції. Наприкінці березня, після повідомлень, що по редактора вже приходили рашисти, довелося терміново виїжджати, ризикуючи життям.

– У вересні була інформація, що видання відновлює роботу у новому форматі. Чи вдалося це здійснити?

– Перехід до нового формату розпочався дещо раніше, ще на початку травня. Виїхавши з окупованого Херсона до Львова і трохи адаптувавшись, одразу почали думати, як працювати далі. Нас дуже підтримали у львівському Центрі журналістської солідарності НСЖУ: підказали, у якому напрямку рухатися, де і як шукати кошти, допомагали писати проекти. Я вже не кажу про моральну підтримку! Тож ми зв’язалися з працівниками нашої редакції, яких доля розкидала по Україні, і з тими, хто залишився в окупації. Усі розуміли, що людям потрібна достовірна інформація. Для початку вирішили відновити роботу в електронному варіанті. Створили сторінку у Фейсбуці, канал у Телеграм. Оновлений логотип NewDay ua доповнили слоганом: «Що тобі болить? Мені болить Херсон». Пріоритетними для нас стали регіональні новини. Та поки Херсонщина була в окупації, про друковану версію видання зі зрозумілих причин навіть мови не було.

А вже коли 11 листопада Херсон було звільнено, почали думати про відновлення газети. 17 листопада за підтримки НСЖУ та її зарубіжних партнерів вийшов перший спецвипуск. Головні теми номера – деокупація Херсона, приїзд Президента, гуманітарна допомога, відкриття поштових відділень, банків, повернення українського мобільного зв’язку тощо. Контент газети був піднесений, оптимістичний. Хоча усі розуміли, що рашисти нам цього не подарують, будуть мстити. Так і вийшло.

За час між виходами першого і другого спецвипусків «Нового дня» багато що змінилося на звільненій правобережній Херсонщині: ворог з лівобережжя нещадно обстрілює міста і села, гатить по житлових будинках, об’єктах інфраструктури, лікарнях, школах, пунктах видачі гуманітарної допомоги… Через це багато людей, котрі пережили окупацію, виїхали з міста. На щастя, для цього вже були створені умови.

Відновити видання у тому форматі, який зараз є – газета, сайт, Фейсбук-сторінка, Телеграм-канал – стало можливим також і завдяки фінансовій допомозі Національної спілки журналістів України та її іноземних партнерів. Окремо дякуємо за підтримку діяльності нашого колективу Міжнародному Інституту регіональної преси та інформації (ІРМІ).

Зараз готуємо до друку третій номер газети. Але я із нетерпінням чекаю того дня, коли на першій сторінці великими літерами ми напишемо слово «ПЕРЕМОГА»!

– Чи виходить підтримувати зворотній зв’язок зі своєю аудиторією?

– Звичайно, надихають на подальшу роботу читачі, які постійно дають зворотній зв’язок: пишуть, телефонують, коментують публікації. Ми спеціально вказали у газеті мій мобільний для того, щоб люди змогли розповісти про свої проблеми, а ми – допомогти їм. І звернення не забарилися. Телефонували з колишнього Великоолександрівського району (тепер Бериславський), просили допомогти виїхати до західних областей, на безпечну територію. З Херсонського району повідомляли про можливу співпрацю колишнього голови територіальної громади з окупантами. Людей здебільшого турбують побутові проблеми, гуманітарна допомога, медичне та пенсійне забезпечення тощо.

– Яким чином отримуєте інформацію для публікацій?

– Ті журналісти, котрі залишалися на окупованій ворогом території, повідомляли про ситуацію на місцях. Почасти за відсутності стабільного зв’язку та з ризиком для життя. Для того, щоб передати інформацію, їм доводилося долати чималу відстань у пошуках інтернету. При цьому важливим залишалося питання конспірації і для самих журналістів, і для їхніх інформаторів, адже нехтування цим вартує життя.
Після звільнення правобережної Херсонщини ситуація з отриманням звідти інформації поліпшилася. Журналісти вже вільніше, хоча й під вибухами, пересуваються її територією і готують матеріали.

Підтримуємо ми і тісні зв’язки з херсонськими спільнотами, що утворилися у Львові, Івано-Франківську, Вінниці тощо. Звідти теж отримуємо цікаву інформацію про життя ВПО, яку допомогу вони надають ЗСУ та жителям деокупованої території Херсонщини.

– Які матеріали, на Ваш погляд, є найбільш актуальними сьогодні для Херсона і не тільки?

– Сьогодні Херсонщина переживає особливо тяжкі часи. Так склалося, що правобережжя області звільнене від окупантів, але постійно потерпає від нищівних ворожих атак. Лівобережжя все ще під нестерпним гнітом рашистів. Різні життєві обставини диктують і різні теми, що цікавлять людей. На звільненій землі потрібна інформація про гуманітарну допомогу, евакуацію, фінансову підтримку держави і волонтерів, медицину, пенсії, будматеріали.

Тоді як на лівобережжі людям болять зовсім інші питання: пресинг окупантів, депортація, вивезення дітей під виглядом оздоровлення, викрадення і вбивство мирних жителів, партизанський рух, віджимання бізнесу, перспектива звільнення. Наше головне завдання – дати достовірну інформацію на обидва береги Дніпра.

А ще ми знаємо, що нас читають далеко за межами Херсонщини та України. Це і громадяни України, які змушені були виїхати через війну, і небайдужі іноземці. Їм також маємо доносити інформацію з окупованого та деокупованого Півдня.

– Які завдання стоять найближчим часом перед редакцією? На яку допомогу очікуєте від проекту? Що є найважливішим?

– Поточні оперативні новини щодня даємо на нашому сайті (www.newdayua.net), у Фейсбуці та Телеграм. А у газеті, що виходить спецвипусками, даємо інформацію, яка не втрачає актуальності тривалий час: інтерв’ю, аналітика, корисні контакти та поради тощо. Важливою для нас є географія видання, щоб матеріали були не тільки про Херсон. Тут, знову ж таки, не забуваємо про окуповане лівобережжя. Люди, коли їх звільнять, побачать, що весь цей час про них писали, не забували жодної миті.

У Херсоні в редакції була потужна матеріальна база, великий колектив професіоналів. На новому місці за нових обставин довелося все починати з нуля. І лише підтримка фінансова, технічна небайдужих колег, партнерів, донорів дала можливість втриматися та відновитися у медіа-просторі.

Цей проект дає можливість придбати таку необхідну для роботи техніку, задовольнити базові потреби редакції у витратних матеріалах, залучити до співпраці більше журналістів, матеріально заохочувати їх, розширити географію відряджень.

Сьогодні найважливішим ми вважаємо відновлення стабільного та регулярного виходу друкованої газети «Новий день». Без донорської підтримки повноцінна робота редакції, на жаль, неможлива, оскільки на кошти від передплати та реклами розраховувати не доводиться. Однак потреба аудиторії у друкованому слові – величезна. На Херсонщині, як відомо, є проблеми з електрикою, інтернетом, мобільним зв’язком, а відтак – і з доступом до інформації. Люди радіють, коли отримують рідну газету, як ковток свіжого повітря, як символ свободи і незламності духу. Одна читачка подзвонила і розповіла, що коли тримали в руках перший спецвипуск «Нового дня», плакали усією сім’єю. Останній раз газети тут виходили ще до повномасштабної війни…

IRMI пропонує журналістам підтримку завдяки участі у міжнародному проєкті

МГО «Інститут регіональної преси та інформації» (Харків, Україна) в партнерстві з Fondation Hirondelle (Швейцарія) розпочинає проєкт допомоги українським медіа. Він є наступним етапом нашої попередньої програми підтримки, яка тривала з квітня по жовтень 2022 року.

Проєкт передбачає тренінгове навчання з роботи в умовах воєнного стану, який вимагає від журналістів спеціальних навичок забезпечення суспільного інтересу з вимогами обмеженого доступу до інформації. Заплановано тренінги з професійних норм та інструментів розслідування воєнних злочинів, з мобільної журналістики. Пропонуємо консультування з правової тематики, менторінг та ad-hoc підтримку. 

Тренери, ментори та консультанти – зарубіжні та українські медіа-експерти, які мають досвід з названих тем та проблем. 

Учасники проєкту отримають також гранти для розвитку своїх медіа.

До участі на конкурсних засадах буде відібрано 14 українських ЗМІ, які отримають комплексну професійну допомогу. У пріоритеті – регіональні ЗМІ півдня та сходу України, які  готові працювати в проєкті комплексно та не мають іншої суттєвої грантової інституційної підтримки.

Щоб взяти участь у проєкті, представникам медіа потрібно до 20 листопада надіслати листа з підтвердженням за електронною поштою. Ми проінформуємо фіналістів відбору.

Запрошуємо стежити за нашими новинами на нашій FB-сторінці, де ми плануємо висвітлювати перебіг проєкту, інформувати журналістів про нові можливості з підтримки їхніх медіа у цей складний час. 

IRMI offers media professionals support through participation in an international project

“Institute of Regional Meida and Information” (Kharkiv, Ukraine) in partnership with Fondation Hirondelle (Switzerland) launches a project to support Ukrainian media. It is the next phase of our April to October 2022 assistance program.

The project envisages training on how to work under martial law, which requires journalists to have special skills in ensuring the public interest with the requirements of limited access to information. Trainings on professional conduct and tools for investigating war crimes, as well as on mobile journalism are planned. We offer legal advice, mentoring and ad-hoc support. 

Trainers, mentors and consultants are international and Ukrainian media experts with pertinent experience. 

Project participants will be awarded grants for the development of their media.

14 Ukrainian media outlets that will receive comprehensive professional assistance will be selected to participate on a competitive basis. The priority is given to regional media outlets in the south and east of Ukraine, which are ready to ensure comprehensive work and do not have other significant institutional support in grants.

To participate in the project, media representatives need to send a confirmation email by November 20. We will inform selected media.

Feel free to follow us on Facebook: there we plan to cover the progress of the project, Inform journalists about new opportunities to support their media in these difficult times.

Moderate Approaches to a Successful Career

What should Career Centers be offering in order to make the employment of young professionals -graduates of vocational education institutions- more effective? The All-Ukrainian conference on career counseling for all those involved in the vocational education was held in Kamianets-Podilskyi. Oleksii Soldatenko, IRMI expert, was invited to moderate the discussion taking on the World Cafe approach.

The interactive part, during which the participants get to develop scenarios and approaches, practical techniques, is probably the gem of any event. Suggesting and discussing possible changes to the system that is standard and not so flexible is always cool, it’s inspiring. Especially if the trainer only ‘leads’ to the idea, giving the participant an opportunity to go all the way to the best solution himself/herself.

Oleksiy Soldatenko, IRMI expert:

– I moderated the discussion on how educational institutions can cooperate with employers. The latter are very interested in getting onboard the staff that are young, professional, and motivated. Therefore, as the participants of the discussion rightly believe, employers should actively contribute to the development of Career Centers, offer their opportunities to prepare future graduates for professional life. As a moderator, I am particularly inspired by the fact that our discussion was attended by active, positive, caring people who already have their own position and vision. They are looking for real opportunities and ways to solve it at a very advanced level. It will be good if the Ministry of Education takes advantage of these proposals.

The conference was part of the EU program “EU4Skills: Best Skills for Modern Ukraine”.

Модеруємо підходи до успішної кар’єри

Якою має бути діяльність Центрів кар’єри, щоб зробити більш ефективним працевлаштування молодих спеціалістів – випускників закладів профтехосвіти? У Кам’янець-Подільському відбулася Всеукраїнська конференція з кар’єрного консультування для усіх причетних до системи П(ПТ)О. Експерт ІРМІ Олексій Солдатенко був запрошений модерувати обговорення в рамках World Сafe.

Інтерактивна частина, протягом якої учасники отримують можливість розробити сценарії та підходи, практичні методики, – мабуть, є найбільш цікавою у будь-якому заході. Запропонувати та обговорити можливі зміни до стандартної та не дуже гнучкої системи – завжди круто, це надихає. Особливо, якщо тренер тільки «підводить» до ідеї, надаючи учаснику можливість самому пройти шлях до оптимального рішення.

Олексій Солдатенко, експерт ІРМІ:
– Модерував обговорення, як саме навчальні заклади можуть співпрацювати з работодавцями. Останні дуже зацікавлені отримати молодий, професійний, мотивований персонал. Тож, як справедливо вважають учасники обговорення, работодавці повинні активніше сприяти розвитку Центрів кар’єри, пропонувати свої можливості з підготовки майбутніх випускників до професійного життя. Особливо надихає мене як модератора, що в нашому обговорення взяли участь активні, позитивно налаштовані, небайдужі люди, які вже мають свою позицію та бачення проблеми. Шукають реальні можливості та шляхи її вирішення на дуже сучасному рівні. Буде добре, якщо Міністерство освіти скористається цими пропозиціями.

Конференція відбулася в рамках Програми ЄС «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України».

New Leaders – New Approaches

The civic leader’s school, which took place in Kharkiv, included a public communication training led by IRMI experts.

It would be fair to refer to the workshop conducted by Aleksey Soldatenko as the ” training on refutation “. No, PR is not about producing fakes, selfies and ribbon-cutting, but about the ability to see public interest and organize fully-fledged activities. No, communication is not about a monologue of a politician, but about a dialogue, a desire to hear a different opinion and about the ability to hold a debate. No, effective communication and communication noise are different things. No, nobody owes you anything, you want support – make your idea interesting. This is what they learned from the training, getting into simulated situations.

Everything is like in real life. Want some support – go ahead, present the idea and get the other person interested in the short 5 minutes. It seems simple, but the time is over, and yet another potential meeting has not been scheduled for you. The time runs out even faster in the real life. How to behave? A fun game of conveying information when you get an unexpected finale makes you wonder how to control it and how to work with the team.

The discussions that followed had the purpose to convince the participants that new faces were not a goal in itself. Society has a serious demand for new governance patterns, for a dialogue and for information access. And if you want to be active in politics and chose to work in the public sector as your long-term career, public methods of management must be mastered.

High praise from participants gives hope that they have accepted the idea.

“Promoting Government Accountability in Eastern Ukraine” is implemented by Kharkiv-based regional non-state organization – the Association of Private Employers – supported by National Endowment for Democracy.

Нові лідери – нові підходи

Школа громадського лідера, що відбувається у Харкові, включає тренінг із суспільної комунікації, проведений експертами IRMI.

Тренінг, проведений Олексієм Солдатенком, справедливо було б назвати “тренінгом спростування”. Ні, PR – це не виробництво фейків, селфі та “розрізання стрічок”, а вміння побачити суспільний інтерес і організувати реальну діяльність. Ні, комунікація – це не монолог політика, а діалог, бажання почути іншу думку і вміння вести дискусію. Ні, ефективна комунікація і комунікативний шум – це різні речі. Ні, ніхто тобі нічого не заввинив, хочеш підтримки – вмій зацікавити своєю ідеєю. Цього й вчилися на тренінгу, потрапляючи у модельовані ситуації.

Усе, як у житті. Хочеш підтримки – вмій викласти ідею й зацікавити нею співрозмовника за короткі 5 хвилин. Здається, просто, але ось час скінчився, а тобі навіть зустріч не призначили. У житті часу буває ще менше. Як поводитися? Весела гра з передачі інформації, коли ти отримуєш на виході неочікуване, примушує всерйоз замислитися над тим, як її контролювати. А ще, як працювати з командою.

Дискусії, що відбулися, мали переконати: нові обличчя – не самоціль. У суспільства серйозний запит на нові методи управління, на діалог, доступ до інформації. І якщо хочеш у політику, на держслужбу надовго й всерйоз, публічними методами управління треба володіти.

Високі оцінки учасників дають надію на те, що вони ідею сприйняли.

“Promoting Government Accountability in Eastern Ukraine” реалізується ХОГО “Асоціація приватних роботодавців” за підтримки “National Endowment for Democracy”